Українські руни – це одне з найзагадковіших явищ у вітчизняній історіографії, що викликає жваві дискусії серед археологів, лінгвістів та істориків. Їхнє існування, функціональне призначення та справжнє походження залишаються предметом гіпотез, адже прямі докази їхнього широкого використання ще не здобули загального наукового визнання. Попри це, низка артефактів, знайдених на території сучасної України, породили численні версії щодо рунічної писемності давніх слов’ян.
Поняття «українські руни»: термінологічна складність
Під поняттям «українські руни» зазвичай мають на увазі загадкові символи, які начебто використовувались на теренах України до прийняття християнства та кирилиці. Часто ці символи пов’язують із сакральним або обрядовим контекстом. Сам термін не є усталеним у світовій науці, а його вживання здебільшого поширене серед дослідників неформального напрямку — фольклористів, ентузіастів альтернативної історії, та окремих археологів.
Теорія Трипільської рунічної писемності
Однією з найпопулярніших гіпотез є зв’язок рун з Трипільською культурою (5500–2750 до н.е.). Археологи виявили на трипільських керамічних виробах різноманітні графічні знаки, що мали чітку симетрію та повторюваність. Деякі дослідники, зокрема українські історики Олександр Потебня та Юрій Шилов, припускали, що ці символи мали не лише декоративне, а й інформаційне навантаження. Проте академічна наука трактує їх як ритуальні або культові позначки, а не повноцінну систему писемності.
Слов’янські руни: вплив скандинавської культури
Існує припущення, що слов’яни могли перейняти рунічні символи в германських народів — зокрема від скандинавів, які мали рунічну писемність з ІІ століття н.е. Підтвердженням цієї гіпотези є знахідки руноподібних символів на території Волині, Поділля та Закарпаття. Вони мають схожість з рунічними алфавітами старшого футарку, однак суттєво відрізняються за стилем гравірування та контекстом використання. Вчені не дійшли згоди, чи ці символи дійсно були писемністю, чи це лише декоративні елементи, принесені з півночі торговими чи військовими контактами.
Гіпотеза про “велесову писемність”
Так звані “велесові руни” стали широко відомими після оприлюднення Велесової книги — псевдоісторичного джерела, начебто знайденого у XX столітті. У ній описується вигадана історія давніх слов’ян і наводиться приклад альтернативного алфавіту — руноподібної писемності. Більшість істориків вважає Велесову книгу фальсифікатом, створеним у XIX–XX століттях, однак її символіка й досі надихає прихильників альтернативної археології на пошуки “забутої” писемності слов’ян.
Археологічні артефакти з руноподібними знаками в Україні
Серед найбільш обговорюваних об’єктів з руноподібними символами — артефакти, знайдені в Звенигороді, Мізині, Пліснеську, та інших історичних місцях. Наприклад, кістки мамонта з Мізинської стоянки (XX тис. до н.е.), прикрашені геометричними символами, інтерпретуються як найдавніші приклади сакральної символіки. Вони не є рунічними у вузькому значенні, але вказують на ранні форми графічного мислення. У Звенигороді було знайдено кам’яні плити з гравіруваннями, що деякі дослідники трактують як проторуни.
Етнокультурна інтерпретація: руни як сакральний код
Багато дослідників пов’язують українські руни не з комунікативною писемністю, а з обрядовими та сакральними практиками. Така інтерпретація підтримується схожістю руноподібних знаків із солярними, аграрними та охоронними символами в народному мистецтві — різьбі по дереву, вишивці, писанкарстві. Ці символи передавались поколіннями і набули системного вигляду, що іноді помилково сприймається як сліди писемної традиції.
Критика та академічна позиція
Переважна більшість академічних істориків та мовознавців дотримуються позиції, що до X століття у слов’ян не існувало власної писемності, окрім короткочасного використання грецької або латинської графіки. Найстарішими достовірними системами письма на українських землях є глаголиця і кирилиця, які були створені у IX столітті для потреб християнізації Великоморавії та Київської Русі. Усі інші руноподібні символи трактуються як декоративні або сакральні знаки, не пов’язані з інформаційною передачею у буквальному сенсі.
Питання про існування українських рун залишається відкритим і потребує подальших досліджень. Сучасна наука не визнає існування повноцінної рунічної писемності в давніх слов’ян, однак присутність руноподібної символіки в археологічних знахідках свідчить про високий рівень абстрактного мислення, ритуальної культури та можливої передісторії письма. Дослідження цього феномену продовжує приваблювати увагу науковців і аматорів, розширюючи уявлення про культурну спадщину України.