Ірина Жиленко (1941–2013) — одна з найяскравіших українських поетес-шістдесятниць. Її творчість поєднує теплу лірику дорослого життя з чарівними, добрими віршами для дітей. Вона писала про любов, Київ, повсякденну красу, сімейне тепло, а також про дива, які ховаються в звичайних речах. Її рядки відзначаються легкістю, гумором, ніжністю та вмінням бачити свято в буденності.
Що об’єднує вірші Ірини Жиленко? Любов до людини, до природи, до дитинства, до Києва та до маленьких чудес, які роблять життя світлішим. Вона вважала, що писати для дітей — це велика відповідальність, адже саме в дитячій душі потрібно оберігати добро, фантазію та здатність дивуватися. Саме тому поряд із інтимною лірикою вона створила цілу низку чудових дитячих збірок.
Вірші для дітей
Підкова
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту.
На місяць схожим серпиком лежала
підкова золота.
І люди, що йшли повз, зупинялись,
дивувались, сміялись:
«Ой, яка краса!»
А я її підняла.
І побігла додому.
І заховала під подушку.
Щоб усе мені збулося.
Жар-птиця
Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
І як воно трапилось — хто його зна,
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі…
Дорослим і дітям яснішали лиця:
«Як хороше жити під сонцем Жар-птиці!»
Гном у буфеті
Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий —
старенький буфетний гном.
Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: «Ай-яй!»,
Слухняним давав шоколадки.
Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
за склом серед вазочок різних.
Вуличка мого дитинства
Це була звичайна вуличка.
Липи. Лави. Квітники.
Школа. Біля школи — «Булочна».
Блиск веселої ріки.
Пофарбовані парканчики,
білі кішки на дахах…
Це була моя вуличка —
найкраща на світі, так!
Вірші про кохання та лірика
Вікно у сад
Осінній вітер…
Птиця прокричить і змовкне.
І туман обляже птицю.
А я стою у білому плащі
під чорним деревом,
на котрім птиці сниться…
Любов
Була я пташкою — і ти мене спіймав.
І небо взяв у придане за мною.
Я стала квіткою — і ти мене зірвав.
Та й досі пахне дім у нас весною.
Я стала яблуком — ти розкусив мене.
І сік по пальцях потік золотий.
Я стала піснею — ти заспівав мене.
І я звучу в тобі, як дзвін ясний.
Ірина Жиленко залишила після себе десятки збірок: «Соло на сольфі», «Вікно у сад», «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна», «Дім під каштаном», «Вуличка мого дитинства», «Казки буфетного гнома» та багато інших. Її вірші — це завжди світло, тепло й відчуття дива, яке живе поряд. Її поезія вчить помічати красу в простих речах, берегти ніжність і вміти радіти. Читаючи Жиленко, ми ніби повертаємося в дитинство або відкриваємо його заново — вже дорослими очима.