Григорій Савич Сковорода (1722–1794) — видатна постать української культури, філософ, поет, педагог і мислитель, якого часто називають «українським Сократом». Його життя, творчість і світогляд залишили глибокий слід в історії України. Ця стаття розкриває цікаві факти про Григорія Сковороду, його освіту, творчий доробок, погляди на щастя, а також те, що він цінував і проти чого виступав.
10 цікавих фактів про Григорія Сковороду
Мандрівний філософ без домівки
Григорія Сковороду називають мандрівним філософом, адже з 1769 року він обрав життя без постійного дому, подорожуючи Слобожанщиною та іншими регіонами України. Він ходив пішки від села до села з торбою, Біблією та сопілкою, зупиняючись у людей, які цінували його мудрість. Сковорода відмовлявся від посад і багатства, бо вважав свободу найвищою цінністю. Його епітафія — “Світ ловив мене, та не спіймав” — викарбувана на могилі в селі Сковородинівка (Харківська область) і стала символом його незалежності.
Освіта в Києво-Могилянській академії
Сковорода навчався в Києво-Могилянській академії з 1734 року, куди вступив у 12 років. Хоча він не завершив повний курс вищої освіти, академія дала йому ґрунтовні знання з латинської, грецької, церковнослов’янської та польської мов, а також філософії, літератури й богослов’я. Він також вивчав математику, географію та музику, що зробило його однією з найосвіченіших людей XVIII століття.
Музичний талант і служба в імператорському хорі
Завдяки чудовому голосу та музичному слуху, у 1741 році 19-річного Сковороду запросили до Глухівської співацької школи, а звідти — до придворної капели в Санкт-Петербурзі. Він співав у хорі імператриці Єлизавети, виконуючи літургійну музику. У 1744 році повернувся до Києва, отримавши чин “придворного уставника” (дворянський титул). Сковорода також грав на сопілці, флейті та скрипці, а його пісні з “Саду божественних пісень” стали частиною української музичної спадщини.
Мандри Європою в пошуках знань
У 1750–1753 роках Сковорода вирушив за кордон у складі російської місії, але відокремився від колег, щоб самостійно подорожувати Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Австрією та, можливо, Німеччиною й Італією. Він відвідував університети, бібліотеки, спілкувався з ученими та вивчав праці античних і сучасних філософів, таких як Сократ, Платон і Вольф. Ці мандри сформували його світогляд і поглибили любов до свободи.
Винахідник жанру байки в Україні
Сковорода вважається зачинателем жанру байки в українській літературі. Його збірка “Байки харківські” (1769–1774) містить 30 прозових байок, які поєднують гумор, мораль і філософські роздуми. Наприклад, байка “Бджола і Шершень” ілюструє ідею “сродної праці” — роботи, що відповідає природним нахилам людини.
Майстер восьми мов
Сковорода володів вісьмома мовами: латинською, грецькою, церковнослов’янською, польською, німецькою, французькою, італійською та давньоєврейською. Він писав тексти сумішшю української, церковнослов’янської та російської мов, додаючи елементи латини й грецької. Його твори не друкувалися за життя, але поширювалися через рукописні копії, які переписували учні та шанувальники.
Філософія щастя та “сродна праця”
Сковорода вважав, що щастя — це гармонія з собою через “сродну працю”, тобто заняття, яке відповідає природним талантам людини. Він стверджував: “Усе, що потрібне людині, Бог створив легким”. Щастя, за Сковородою, не в багатстві чи славі, а в самопізнанні, любові, вдячності та свободі від матеріальних бажань. Його трактат “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті” розкриває цю ідею.
Відмова від кар’єри та протистояння владі
Сковорода виступав проти соціальної нерівності, матеріалізму та церковної догматики. Він критикував московське православ’я за нетерпимість і поділ людей на “благословенних” і “проклятих” (наприклад, кріпаків). Сковорода вчив, що “всяка праця благословенна Богом”, і закликав шукати правду через самопізнання, а не через ритуали чи владу. Легенда розповідає, що він відмовився вклонитися Катерині II, заявивши: “Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися”.
Вегетаріанець і друг природи
Сковорода був вегетаріанцем і любив природу, особливо птахів, яких часто згадував у творах (наприклад, у пісні “Ой ти, пташко жовтобоко”). Його супутником у мандрах був вірний пес, а філософ вважав, що гармонія з природою наближає до Бога. Він жив скромно, носячи просту свиту й уникаючи надмірностей.
Передчуття смерті та остання мандрівка
У 1794 році, у віці 71 року, Сковорода відчув наближення смерті. Перебуваючи в гостях у селі Іванівка (нині Сковородинівка), він був веселим і балакучим, але раптово вийшов у сад і почав копати яму. Легенда каже, що він сам підготував свою могилу, заповідаючи поховати себе в парку й викарбувати напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. Помер філософ 9 листопада 1794 року.
Проти чого виступав Григорій Сковорода?
Сковорода був бунтарем духу, який виступав проти:
- Він засуджував поділ людей на класи та кріпацтво, вважаючи, що всі рівні перед Богом.
- Філософ відкидав гонитву за багатством, славою чи маєтками, називаючи їх джерелом “душевного неспокою”.
- Сковорода критикував формальні ритуали й нетерпимість офіційного православ’я, наголошуючи на особистій духовній свободі.
- Він вважав заздрість “матір’ю всіх беззаконь” і закликав приборкувати пристрасті.
- Сковорода відкидав будь-який тиск із боку світської чи церковної влади, обираючи свободу.
- Він вчив, що невідповідність власним талантам і заняття чужою справою робить людину нещасною.
- Сковорода називав світ “морем потопаючих” через жадібність, гордість і брехню, закликаючи до морального вдосконалення.
Творчий доробок Григорія Сковороди
Творчість Сковороди охоплює філософію, поезію, байки та музику. Його твори не друкувалися за життя, але поширювалися рукописами. Основні праці:
- “Сад божественних пісень” (1785): Збірка з 30 віршів, що поєднують лірику, духовні роздуми та біблійні мотиви.
- “Байки харківські” (1769–1774): 30 прозових байок, які навчають моралі та ідеї “сродної праці”.
- Філософські трактати та діалоги: “Вхідні двері до християнської доброчесності” (1766), “Наркіс. Розмова про те: взнай себе” (1767), “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті” (1772), “Кільце”, “Алфавіт, чи буквар миру” та інші.
- Музика: Сковорода, можливо, складав літургійні твори, а його пісні виконувалися кобзарями.
Його твори поєднують ідеї платонізму, стоїцизму, патристики та неоплатонізму, зосереджуючись на самопізнанні, свободі та щасті.
Якою була основна місія Сковороди в житті?
Основна місія Сковороди полягала в пошуку правди та щастя через самопізнання й гармонію з Богом і природою. Він вчив, що кожна людина має знайти своє покликання (“сродну працю”), яке відповідає її талантам, і жити за принципами любові, вдячності та морального вдосконалення. Сковорода вважав, що щастя — це внутрішній спокій, який досягається через відмову від матеріальних благ і прагнення до духовної свободи. Його девіз “Пізнай самого себе” став основою його філософії.
Що цінував Сковорода найбільше?
Григорій Сковорода найбільше цінував:
- Свободу – він відмовлявся від посад, багатства й навіть родинного життя, щоб залишатися вільним.
- Самопізнання – вважав, що розуміння власної сутності веде до щастя.
- Сродну працю – роботу, яка відповідає природним здібностям людини.
- Любов і вдячність – це основа щасливого життя, за його філософією.
- Природу – Сковорода жив у гармонії з природою, любив тварин і птахів.
- Духовність – він шукав Бога не в ритуалах, а в серці та природі.
- Простоту – жив скромно, уникаючи розкоші, і цінував душевний спокій.
Григорій Сковорода — це не лише філософ, поет і педагог, а й людина, яка втілювала свої ідеї в житті. Його цікаві факти, як-от мандри Європою, вегетаріанство чи відмова від кар’єри заради свободи, показують його як унікальну постать. Сковорода виступав проти соціальної нерівності, матеріалізму й догматики, проповідуючи щастя через самопізнання та “сродну працю”. Його творчий доробок — байки, вірші, філософські діалоги — став скарбом української культури. Напис на могилі “Світ ловив мене, та не спіймав” відображає його любов до свободи, яку він цінував понад усе. Сковорода залишається символом мудрості, щирості та духовної незалежності.