Ігнорувати реабілітацію – означає втратити шанс. Не для лікаря, не для лікарні, а для конкретної людини – з її родиною, мріями, планами на життя. Сучасна медицина повинна повернути обличчя до пацієнта не тільки тоді, коли він у реанімації, а й тоді, коли бореться за те, щоб знову встати, говорити та жити максимально повноцінним життям. Інсульт – це не тільки раптовий удар по організму, а й серйозне випробування для всього подальшого життя пацієнта. Та навіть після стабілізації стану та виписки з лікарні історія не завершується. Саме тоді має початися найважливіший етап – реабілітація. Але, на жаль, її часто ігнорують. Лікарі рідко вичерпну інформацію про неї, а родини пацієнтів не завжди розуміють, що час іде, і кожен втрачений день зменшує шанси на повне відновлення.
Чому ж так відбувається?
По-перше, система охорони здоров’я переважно зосереджена на гострій фазі інсульту – стабілізувати, зняти набряк, нормалізувати тиск. А от подальша доля пацієнта часто випадає з поля зору. По-друге, у багатьох лікарнях досі немає міждисциплінарних команд, які працювали б над відновленням рухливості, мовлення, когнітивних функцій. І найголовніше – відсутність системного підходу. Реабілітація розглядається як щось факультативне, а не як обов’язкова частина лікування.
Водночас світова практика давно довела ефективність ранньої реабілітації. Чим раніше пацієнт почне відновлюватися – тим кращий результат. Сучасне реабілітаційне обладнання значно допомагає у цьому процесі. Наприклад, вертикалізатори – спеціальні пристрої, які допомагають пацієнтам із повною або частковою втратою рухливості нижніх кінцівок безпечно переходити у вертикальне положення. Це критично важливо не лише для м’язів, а й для роботи серцево-судинної системи, легенів, шлунково-кишкового тракту. Завдяки регулярному використанню таких пристроїв зменшується ризик тромбозів, пролежнів та інфекційних ускладнень.
Коли пацієнт довго лежить без руху, тіло буквально «забуває», як функціонувати. А мозок – як керувати ним. Саме через це відновлення треба починати буквально з перших днів після стабілізації. В ідеалі – ще у лікарні. Але на практиці дуже часто пацієнтів виписують додому або переводять в інше відділення без отримання навіть базової інформації про подальші кроки. І якщо родина не має власної ініціативи чи доступу до якісної інформації, то пацієнт втрачає дорогоцінний час.
Наслідки такої пасивності часто сумні. Без реабілітації людина може назавжди залишитися залежною від сторонньої допомоги, втратити можливість пересуватися, говорити, обслуговувати себе. Це – прямий шлях до інвалідизації, соціальної ізоляції та депресії, а також до значного навантаження на родичів, систему охорони здоров’я та соціальні служби.
Натомість, сучасний підхід — це раннє підключення реабілітологів, використання спеціалізованого обладнання для реабілітації та створення індивідуального плану відновлення. Окрім вертикалізаторів, ефективними є електростимулятори, тренажери для дрібної моторики, логопедичні масажери. І головне – регулярність і послідовність. Лише щоденна робота дає результат.