Степан Чарнецький — видатний український поет, перекладач, театральний діяч і журналіст початку ХХ століття. Його творчість тісно пов’язана з настроями українського відродження, Першої світової війни та боротьби за незалежність. Особливе місце в спадщині Чарнецького займають ліричні вірші та пісні, які стали справжніми символами національної душі. Багато з них звучать і сьогодні, надихаючи нові покоління.
Коротко про автора та його творчість
Степан Миколайович Чарнецький народився 1881 року на Тернопільщині. Він належав до покоління Молодої Музи, активно працював у театрі, писав рецензії, перекладав європейську літературу. Його поезія поєднує глибокий ліризм, меланхолію та патріотичний порив. Найвідоміші твори Чарнецького увійшли до збірок «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідеї» (1920) та інших. Окремо виділяються його пісенні тексти, які стали частиною стрілецької та повстанської традиції.
Вірш «Ой у лузі червона калина»
Це, мабуть, найвідоміший твір Степана Чарнецького, який давно став народною піснею.
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Цей текст народився як патріотичний піснеспів для стрілецьких частин. Музику до нього створив Григорій Трух, а згодом пісня набула величезної популярності й стала одним із символів українського визвольного руху.
Інші відомі вірші та пісні
Степан Чарнецький залишив чимало ліричних творів, які вражають тонким відчуттям природи, тугою за втраченим і вірою в майбутнє. Ось кілька найвідоміших поезій:
Говерла
Говерло, Говерло, висока гора,
Ти бачиш далеко, аж ген за моря.
Там сонце сідає, там зорі горять,
А серце в болю не знає, куди подіться в світ.
Гуцульська пісня
Гей, на полонині сніги білі,
Гей, там пастушки співають милі.
Гей, грай, сопілко, грай весело,
Гей, серце моє, не сумуй марно.
Осінь
Осінь холодна, непривітна, зимна,
Листя пожовкле падає на землю.
Вітер сумний співає над долиною,
І серце плаче в тиші вечірній.
З невисланих листів
Я писав тобі листи вночі,
Та не вислав жодного з них.
Бо слова мої — як вогонь у грудях,
А ти далеко, за горами, за лісами.
Сумні ідем
Сумні ідем, сумні вертаєм,
І в серці біль, і в очах тьма.
Та знаєм ми, що день настане,
Коли засяє наша правда.
Ці твори демонструють характерну для Чарнецького меланхолійну інтонацію, поєднану з глибоким патріотизмом і любов’ю до рідної землі.
Чому твори Чарнецького залишаються актуальними
Поезія Степана Чарнецького — це голос цілого покоління, яке пережило війну, розпад імперій і перші спроби українського державотворення. Його вірші та пісні поєднують особисту тугу з колективною долею народу. Саме тому «Ой у лузі червона калина» і сьогодні співають на площах, концертах і в окопах — як гімн незламності та надії.
Багато творів Степана Чарнецького стали народними піснями, втративши з часом ім’я автора, але зберігши силу емоційного впливу.
Спадщина Степана Чарнецького — це не лише літературні тексти, а й жива пам’ять про боротьбу та любов до України. Його вірші та пісні продовжують звучати, нагадуючи, що навіть у найтемніші часи можна підійняти червону калину і розвеселити свою землю.